Герб’як Іван

День народження: 23.06.1998

Дата смерті: 13.10.2024

Стрілець-розвідник 14-ї бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Іван Герб’як народився 23 червня 1998 року в селі Свидник. Навчався в Ластівківському закладі загальної середньої освіти І–ІІ рівнів, де отримав середню освіту. Іван ріс допитливим, енергійним хлопчиком, який цікавився всім і любив пізнавати світ.

Після закінчення школи вступив до Дрогобицького професійного політехнічного ліцею. Здобув професію електрозварювальника, коваля ручного кування. Після завершення навчання був призваний на військову службу в лавах Національної гвардії України. Відслуживши, Іван повернувся додому, знайшов кохання свого життя. Молода пара деякий час зустрічалася, а потім удвох поїхали на роботу до Польщі, адже мали великі плани на майбутнє. Вони мріяли про власний будинок, у якому щасливо житимуть із дітьми.

Однак їхні плани обірвала нещадна війна. Уже в березні 2022 року Іван повернувся з Польщі та став на захист Батьківщини.

«Деякий час я його стримувала, просила не їхати. А він усе казав, що не може знаходитися за кордоном, коли в його країні війна, тож поїхав. Невдовзі, менше ніж через місяць, додому повернулася і я», — згадує дружина Анна.

19 жовтня 2023 року молоді люди одружилися. Церемонія була скромною. Вони мріяли про церковний шлюб. Однак не судилося. Незабаром щаслива дружина повідомила, що в них народиться син. Він сам обрав для нього ім’я — Марко.

Зі спогадів побратимів:

«Ніколи не забудемо того дня, коли Іван дізнався, що в нього народиться хлопчик. “У мене буде син!” — вигукував він і сяяв від радості. Іван дуже любив Марка. Щодня випитував у дружини: “Що мій хлопчик сьогодні робив?” Він свято вірив у Перемогу та в той день, коли нарешті буде поруч із дружиною та сином».

Іван був активним, життєрадісним та дуже позитивним. Спішив жити, наче боявся чогось не встигнути. Завжди можна було почути, як він підганяє когось. Любив своїх сестер і батьків. У Івана з ними був особливий зв’язок. Часто телефонував, цікавився справами, а вони чекали й вірили, що він обов’язково невдовзі повернеться.

Однак 13 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання зі стримування ворога в районі населеного пункту Миколаївка Покровського району Донецької області мужній воїн загинув.

Дружина Анна ділиться спогадами:

«12 жовтня ми говорили з ним востаннє. Все було, як завжди. Іван ніколи не говорив про смерть, і я навіть не припускала думки, що з ним може щось трапитися. Він ніколи не розповідав мені про війну, не хотів хвилювати. Того разу, як і завжди, попросив увімкнути камеру й показати синочка. Після чого сказав: “Добре, кицю, наберу тебе завтра зранку. Йду відпочивати. Люблю тебе”. І більше я його не чула. Я чекала його дзвінка весь ранок. Не витримала і почала писати побратимам. Вони сповістили про те, в що я й досі не вірю: Іван загинув».

Командир згадує:

«Мадяр був сильний духом, підтримував хлопців, ніколи не впадав у зневіру, вірив у нашу Перемогу і, що б не трапилося, повторював: “Ми все одно переможемо”».

Вічна слава Тобі, наш Герою!