Микола Ярославович Якимів

День народження: 02.10.1982

Дата смерті: 25.10.2022

Микола Ярославович Якимів народився 2 жовтня 1982 року в селі Сторона, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення Сторонянського закладу загальної середньої освіти вступив до Підбузького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність штукатура. У рідному селі тривалий час жив і працював. Ніколи не цурався роботи, не ледарював, навпаки, був працьовитим і завзятим. Тому часто їздив за кордон на заробітки. Мав золоті руки та завжди все робив до ладу, так як слід і навіть краще, за що його поважали як колеги, так і вдячні клієнти. Серце Миколи Якиміва з дитинства було наповнене хоробрістю, відвагою та щирою любовʼю. Він був надзвичайно доброю, уважною і співчутливою Людиною, гідним Сином Неньки-України. 

Тож, коли російські війська вторглися на територію його країни – Микола, не вагаючись, вступив до лав Збройних Сил України. З липня 2015 року хоробрий Воїн відважно боровся з російською ордою, відстоюючи кожен клаптик української землі.

У 2016 році наш Герой познайомився із майбутньою дружиною Людмилою та її донькою Наталією. Близько року вони проживали у його рідному селі на Дрогобиччині, а в 2017 році молода сімʼя переїхала на постійне місце проживання на Монастирищину в селище Цибулів (Черкаська область). Через декілька років у Миколи та Людмили народилась донечка Ніка. Його дівчатка були для нього всім – світлом, повітрям, серцебиттям. Кожну хвилинку вільного часу він проводив із сімʼєю.

Спільні плани, мрії, життя, наповнене щастям і коханням. Здавалося, так буде завжди. Але заздрісний, підступний сусід з новою силою напав на Україну, розпочавши повномасштабну війну. Микола, не гаючи часу, швидко зібравши все необхідне, пішов добровольцем на фронт, щоб прогнати загарбників і захистити свою сімʼю, народ, країну. 

Служив у штурмовому взводі зведеного штурмового загону 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського гранатометником. Пройшов важкі бої на Донецькому напрямку. Під час одного з таких боїв отримав поранення, але після лікування повернувся на фронт і був направлений на Запорізький напрямок. Восени 2022 року нашого Героя знову перевели на Донецький напрямок (Бахмут – Соледар). Коли вперше потрапив у жорстокий бій на Донеччині, дивом залишившись живим, він без вагань врятував трьох своїх побратимів, одного з них вирвав з-під завалів і до останнього знесилений ніс на своїх плечах. За свою звитягу та хоробрість старший солдат Микола Якимів за декілька днів до загибелі (14 жовтня 2022 року) був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».

25 жовтня 2022 року під час проведення чергових штурмових дій поблизу населеного пункту Соледар Донецької області звʼязок з Миколою обірвався. З того дня близько двох років рідні жили однією надією та безперервними пошуками. Але після проведеної ДНК-експертизи підтвердилось найгірше: смерть Героя… Було встановлено, що 25 жовтня 2022 року, виконавши бойове завдання, Микола Якимів загинув смертю хоробрих.

Поховали Захисника України за усіма канонами військового поховального ритуалу 14 жовтня 2024 року на місцевому кладовищі у селі Івахни. Згодом імʼя мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, уродженцями громади. А 26 серпня 2025 року Миколі Якиміву посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади.

Свята памʼять про Миколу Якиміва назавжди збережеться у наших серцях… Честь, слава та вічна і світла памʼять Захиснику України – Герою України! Герої не вмирають, вони продовжують захищати нас із небес…